Тема: «Технологія приготування холодних страв і закусок»
Довідковий матеріал: підручник В.С. Доцяк «Технологія приготування їжі з основами товарознавства», ст. 233-253.
Завдання:
1. Записати у конспекти тему.
https://naurok.com.ua/navchalniy-posibnik-holodni-stravi-ta-zakuski-91133.html
https://naurok.com.ua/navchalniy-posibnik-holodni-stravi-ta-zakuski-91133.html
Занотувати матеріал з потрібних сторінок: технологію приготування салатів із сирих та варених овочів, вимоги до якості, оформлення. відпуск.
Овочеві салати використовують також як додатковий гарнір до м'ясних і риб-них страв. Норми виходу салатів залежно від їх виду становлять, г: 50, 100, 150 і 200 на порцію.
Для оформлення салатів використовують продукти, що входять до його складу, а також ті, що мають яскраве забарвлення: перець солодкий, томати, огірки, зелений салат, зелень петрушки, селери, зелену цибулю, яйця, м'ясні і рибні продукти, фрукти, цитрусові.
Застосовують два способи оформлення салатів.
I спосіб — охолоджені продукти, що входять до салату, перемішують, зап равляють, викладають гіркою у салатник, прикрашають зеленню.
II спосіб — третину всієї кількості підготовлених продуктів нарізують і заправляють, кладуть у салатник гіркою, зверху — тоненькі скибочки м'яса, риби, птиці, крабів, часточки яєць, прикрашають томатами і зеленню. Решту продуктів розміщують акуратно навколо гірки букетами, поєднуючи їх за кольором. Про дукти для оформлення не рекомендується поливати соусом.
Салат з редиски. Оброблену червону і обчищену білу редиску нарізують тоненькими кружальцями, зелену цибулю шаткують, додають сіль, заправляють салатною заправою або сметаною. Перед подаванням салат кладуть у салатник чи на тарілку, зверху — часточку круто звареного яйця. Яйце можна дрібно нарізати. Жовток покласти в салат, або яєчним білком і зеленню посипати салат зверху. Салат можна готувати з огірками, зеленим салатом.
Салат із свіжих огірків.Підготовлені огірки нарізують тонкими кружальцями або скибочками, кладуть на тарілку чи в салатник, поливають сметаною або салатною заправою, посипають подрібненою зеленню кропу.
Можна подати з нашаткованою ріпчастою чи зеленою цибулею.
Салат із свіжих томатів.Оброблені томати нарізують тонкими кружальцями або скибочками, ріпчасту і зелену цибулю шаткують. Томати й цибулю розкладають на порції, посипають сіллю, перцем і поливають сметаною чи олією. Можна готувати салат із свіжих томатів та огірків з цибулею або з солодким перцем чи з яблуками.
Салат картопляний.Обчищену варену картоплю нарізують скибочками, додають нашатковану зелену або ріпчасту цибулю, солять, заправляють сметаною або салатною заправою, чи майонезом.
Салат можна приготувати, додаючи варену моркву, квасолю, солоні огірки, квашену капусту, гриби, оселедець. Назва салату залежить від виду овочів, які додають до картоплі, наприклад, салат картопляний із квасолею.
Салат м'яснийІз свіжими огірками. Варену яловичину, обчищені огірки і зварені круто яйця нарізують скибочками, цибулю шаткують. Підготовлені продукти змішують, заправляють майонезом.
Перед подаванням салат викладають у салатник гіркою й оздоблюють.
Холодні страви і закуски готують у міру їх реалізації, проте всі напівфабрикати слід приготувати заздалегідь: овочі, оселедці обробляють зранку і зберігають на-різаними або цілими при температурі 2-8 °С не більше 12 год; оброблену зелень — менше 1 год; зелень, м'ясні гастрономічні вироби (ковбасу, шинку тощо), сири, рибну гастрономію нарізують перед подаванням; підготовлені компоненти для салатів та інших холодних закусок з'єднують і заправляють безпосередньо перед реалізацією, щоб краще зберегти смак і зовнішній вигляд; заливні страви готують напередодні реалізації, їх зберігають при температурі 2-6 °С не більше 12 год; у цеху слід чітко розмежувати виробництво страв із сирих і варених овочів, а також з м'ясних і рибних продуктів; посуд та інвентар у цеху мають бути промарковані і використовуватися за призначенням; температура подавання холодних страв і закусок — 10-12 °С, тому в цеху вста-новлюють достатню кількістю холодильного обладнання.
Перегляд попередньої теми
Товарознавча характеристика продуктів з яких виготовляють холодні закуски.
Риба і рибні продукти. Рибні холодні страви і закуски готують з риби солоної, копченої, в'яленої, баликових виробів, ікри, рибних консервів, а також з відварних пластів риби з хрящовим скелетом, смажених і відварних порціонних шматків різних видів . Солона риба. Соління — це спосіб консервування риби за допомогою кухонної солі. У процесі соління відбувається дифузія води з риби і проникнення солі в її тканини, завдяки цьому в рибі створюються несприятливі умови для розвитку бактерій, які спричинюють гниття, продукт краще зберігається. Солона риба менш цінний продукт, ніж інші види рибних товарів, оскільки під час соління білки її коагулюють, риба стає твердою, погіршується її смак. Крім цього вона втрачає певну кількість білків, жиру і мінеральних речовин. Застосовують сухий, мокрий і змішаний способи соління, а залежно від тем-пературних режимів — теплий, охолоджений, холодний.
При охолодженому солінні використовують заздалегідь охолоджену рибу, яку солять в охолоджених приміщеннях при температурі 0-5 °С.
Холодне соління застосовують для великої і жирної риби, солять її замороженою, щоб запобігти гнильним процесам у товщі риби до її просолювання, оскільки велика і жирна риба просолюється повільно.
Солоні рибні продукти поділяють на оселедці солоні, солоні лососеві й іншу солону рибу. Солоні оселедці. Залежно від районів вилову і вмісту жиру солоні оселедці поділяють на атлантичні і тихоокеанські жирні (вміст жиру 12 % і більше), атлантичні і тихоокеанські (вміст жиру не менше 12 %), біломорські, чорноспинку, каспійські (крім чорноспинки), азово-чорноморські (дунайські), керченські, донські, дрібні оселедцеві.
За вмістом солі оселедці солоні поділяють на слабкосолоні (солі — 7-10 %), середньосолоні (солі — 10-14 %) і міцносолоні (солі понад 14 %).
Оселедці пряного і маринованого соління поділяють на слабкосолоні (солі від 6 до 9 %) і середньосолоні (солі від 9 до 12 %).
За якістю оселедці солоні поділяють на І і II сорти. Оселедці І сорту повинні мати чисту, не тьмяну поверхню. Консистенція соковита, м'яка до щільної. Смак і запах нормальні, без ознак псування. Допускаються поламані зяберні кришки, тріщини і невеликі розриви шкіри, злегка тріснуте черевце, жовтуватий наліт на поверхні, який легко видаляється. В II сорті допускається тьмяна поверхня, поверхове і незначне підшкірне пожовтіння, яке не проникає в м'ясо, суха, тверда і слабка, але не пухка консистенція, запах окисленого жиру і кислуватий запах у зябрах, пошкодження шкіри, механічне пошкодження голови, тріснуте черевце, але без випадання нутрощів.
Оселедці пряного і маринованого соління на сорти не поділяють. Вони повинні мати чисту, не тьмяну поверхню, без луски, пожовтіння, соковиту м'яку консистенцію, смак і запах без ознак окисленого жиру та інших ознак псування. Вміст оцтової кислоти в м'ясі маринованих оселедців — 0,8-1,2 %.
Солоні лососеві. З лососевих одержують слабкосолоні високоякісні продукти. Особливо ціняться солоні вироби із семги, каспійського, балтійського й озерного лосося, ставкової форелі. Солоні лососі (семга, каспійський, балтійський і озерний лососі) розробляють смужним нарізуванням (уздовж черевця роблять два розрізи і видаляють нутрощі і зябра) і солять сухим холодним способом. М'ясо отримують малосольне, дуже ніжної консистенції, смачне й ароматне.
За вмістом солі солоні далекосхідні лососі поділяють на слабкосолоні (солі 6- 10 %) і середньосолоні (солі 10-14 %).
За якістю лососеві солоні ділять на І і II сорти. Риба І сорту повинна бути вгодованою (далекосхідні різної вгодованості), з чистою поверхнею, без зовнішніх пошкоджень, правильного розбирання, консистенція ніжна, щільна, без присмаків і запахів псування. Вміст солі для семги — 4-8 %, лосося балтійського й озерного — 3-7 %, лосося каспійського — 2-5 %. В II сорті допускається риба різної вгодованості, трохи збита луска, невеликі пошкодження шкіри, легке пожовтіння на поверхні шкіри і черевця, яке не про-никає в м'ясо, сухувата і м'якувата, але не пухка консистенція, слабкий запах окисленого жиру на поверхні. Вміст солі для семги — 4-Ю %, балтійського й озерного лососів — 3-9 %, лосося каспійського — 2-7 %.
В'ялена риба. Це риба, яку піддають посолу і повільному зневодненню у при-родних умовах при температурі 15-25 °С протягом 15-30 діб. У процесі в'ялення риба дозріває (відбуваються хімічні зміни білків і жиру її з утворенням ароматичних речовин, що надають їй своєрідного смаку й аромату).
Наявність кухонної солі і зменшення вмісту вологи перешкоджають розвитку гнильних мікроорганізмів.
Для в'ялення використовують воблу, тараню, ляща, шемай, скумбрію, рибець, кефаль, камбалу, усача та ін. В'ялені шемай, рибець, кефаль вважаються делікате-сами.
Залежно від якості в'ялену рибу поділяють на І і II сорти, крім вобли, дрібної тарані і дрібної червоноперки (їх на сорти не поділяють). Масова частка солі в рибі І сорту 10-12 %, II — 12-14 %. Масова частка вологи — від 40 до 50 %.
Копчена риба — це риба, оброблена сіллю, димом або коптильною рідиною. Залежно від температури, при якій відбувається копчення, розрізняють рибу хо-лодного, гарячого і напівгарячого копчення. Холодне копчення риби здійснюють при температурі 40 °С протягом 40-120 год, гаряче — при температурі 80-140 °С протягом 60-110 хв, напівгаряне — при температурі 80 °С протягом 3-5 год.
У процесі копчення риба зневоднюється, насичується речовинами диму, які надають їй специфічного смаку і запаху, а осідаючи на поверхні, забарвлюють її у золотисто-коричневий колір. Деякі речовини диму мають антисептичні (бактери-цидні) властивості і створюють у м'ясі риби несприятливі умови для розвитку мікроорганізмів і дії ферментів.
Риба гарячого копчення — це жирні або середньої жирності лящ, сазан, сом, морський окунь, осетрові види риби, салака, кілька, тріска, оселедець, скумбрія, ставрида. Дрібну рибу перед копченням не розбирають, велику розбирають на потрошену з головою або без голови, а осетрову ділять на шматки.
Зберігають рибу гарячого копчення при температурі від 2 до -2 °С і відносній вологості повітря 75-80 % до трьох діб.
Риба холодного копчення — це лососеві, вобла, зубатка, оселедець, морський окунь, ставрида, скумбрія, тараня, палтус, вугільна риба.
Рибу холодного копчення залежно від якості поділяють на І і II сорти. Риба І сорту різної вгодованості, поверхня чиста, не зволожена, допускається часткова збитість луски. Колір — від світло- до темно-золотистого, консистенція від соко-витої до щільної.
В II сорті допускаються відхилення від правильного розбирання, невеликі роз-риви шкіри, незначні білі непрокопчені плями, злегка послаблена консистенція, різко виражений запах копченості.
Масова частка солі в рибі І сорту — від 5 до 12 %, II — від 5 до 13 %. Масова частка вологи — від 42 до 55 %.
Зберігають рибу холодного копчення при температурі від 0 до -5 °С і відносній вологості повітря 75-80 % до двох місяців.
Баликові вироби — це окремі частини (спинка, теша, боковик, високоякісних риб, які оброблені посолом, в'яленням або холодним копченням. Баликом називають спинну частину риби, зрізану нижче від основи ребер; тешею — черевну частину.
Тривалість в'ялення баликових виробів 10-30 діб, копчення — 50-72 год при температурі 25-27 °С.
Баликові вироби І сорту з осетрових мають невеликі прошарки жиру, з біло-рибиці і нельми — різної вгодованості, крім худої, м'ясо може злегка розшарову-ватися. Масова частка солі у виробах з осетрових — 9 %, з білорибиці і нельми — 8 %. Решта показників така сама, як у виробів вищого сорту.
Баликові вироби II сорту виробляють з риби різної вгодованості, у виробів з осетрових незначне поверхневе окислення жиру, яке не проникло в м'ясо. Кон-систенція сухувата, розшаровується. Допускається слабкий запах жиру, що окислився в підшкірному шарі, але не проник у потовщення м'яса. Масова частка солі становить 10 %. Баликові вироби з лососевих риб поділяють на І і II сорти. За основними органолептичними показниками ці вироби подібні до виробів з білорибиці і нельми.
На підприємствах масового харчування баликові вироби зберігають при температурі від 0 до -2 °С і відносній вологості повітря 75-80 % від 2 до 5 днів.
Ікра риб — цінний і поживний продукт. Ікорні продукти одержують із ікри осетрових риб (білуги, осетра, севрюги, шипа), лососевих (кети, горбуші, чавичі) й інших риб (судака, вобли, тарані, жереха, кефалі, нототенії та ін.). В солоному вигляді зріла ікра має високу харчову цінність і хороший смак. Особливо цінна ікра осетрових і лососевих риб. Основною складовою частиною ікри є білки й жири. У свіжій ікрі осетрових і лососевих міститься 24-29 % білків і 13-14 % жирів. Білки ікри повноцінні. В ній є також вільні амінокислоти, мінеральні ре-човини, ненасичені жирні кислоти. Жир ікри містить вітаміни А, її, С, В. Ікра має високу енергетичну цінність і добре засвоюється організмом людини. Ікра осетрових риб. Готують її з ястиків білуги, Калуги, осетра, шипа і севрюги. Ікринки осетрових риб мають три оболонки, що покривають білкову масу, в якій розміщені краплинки жиру. Колір ікринок залежить від виду риб і ступеня зрілості ікри, він може бути від світло- до темно-сірого, майже чорного. Ціниться ікра велика, світлих тонів. Найбільша ікра білуги, а найдрібніша — севрюги.
Залежно від способів обробки розрізняють зернисту, паюсну і ястичну ікру осетрових.
Зерниста ікра — це цілі ікринки, які відділені від ястичної плівки, промиті холодною водою і посолені з додаванням або без додавання антисептиків.
Залежно від способу упаковки розрізняють зернисту ікру банкову, бочкову і банкову пастеризовану. За якістю банкову і бочкову зернисту ікру поділяють на вищий, І і II сорти. Залежно від якості зернисту банкову ікру випускають вищого, І і II сортів. До вищого сорту належить ікра одного виду риби, одного посолу, з великими або середніми зернами одного розміру, колір від світло- до темно-сірого, консистенція сухорозсипчаста, ікринки легко відокремлюються одна від одної, смак приємний, малосольний, без сторонніх присмаків і запахів. До І сорту належить ікра одного розміру, колір її від світло-сірого до чорного, консистенція може бути дещо вологою або густуватою, ікринки слабко відокремлюються одна від одної, може бути присмак трави. В ікрі II сорту допускається різниця в кольорі й величині ікринок, консистенція волога або густа, ікринки відокремлюються одна від одної з частковим пошкодженням оболонок. Можуть бути сторонні присмаки і гострота. Масова частка солі в ікрі 3,5-5 %, антисептиків — 0,6 %. Бочкова ікра вищого і І сорту повинна бути від одного виду риб, рівномірно просолена, без різкої різниці у величині і кольорі ікринок, без сторонніх запахів і присмаків. Консистенція ікри І сорту може бути вологувата або густувата. В ікрі II сорту допускається нерівномірність засолу в одній бочці, велика різниця в кольорі і розмірі ікринок, волога або густа консистенція, присмак гіркоти і гостроти. Вміст солі для всіх сортів — від 6 до 10 %.
Пастеризовану ікру готують із свіжого зерна або баночної І і II сортів. Розфасовують ікру в скляні банки масою нетто 28, 56, 112 г, герметично закупорю-ють металевими літографічними кришками і пастеризують при температурі 60 °С, потім охолоджують. На сорти її не ділять. За якістю вона повинна відповідати вимогам, які ставляться до банкової ікри вищого і І сортів. Вміст солі — 3-5 %.
Паюсну ікру виробляють із слабкого зерна, непридатного для приготування зернистої ікри. Зерно звільняють від плівок, солять у підігрітому насиченому роз-чині солі, виймають з розчину, пресують, перемішують і фасують у металеві (скляні) банки, бочки. За якістю паюсну ікру ділять на вищий, І і II сорти. Ікра вищого сорту однорідна за кольором і консистенцією (середньої м'якості), з приємним слабкосолоним смаком і ароматом. В І сорті допускаються недостатньо однорідна консистенція, незначний при-смак гостроти і гіркоти. В II сорті ікра може бути нерівномірної консистенції, кольору, із слабким запахом окисленого жиру, гіркотою. Вміст вологи — не більше 40 % у всіх сортах; солі: у вищому — 4,5; І — 5; в II — 7.
Зернисту ікру готують із свіжого зерна, яке обробляють розчинбм кухонної солі з наступним додаванням антисептиків (уротропіну і сорбінової кислоти) і невеликої кількості рафінованої олії, щоб ікринки не злипалися. Готову ікру роз-фасовують у бочечки по 25 л або в металеві (скляні) банки по 500 г, герметично упаковують. За своїми смаковими якостями ікра лососевих поступається ікрі осет-рових риб. За якістю ікру лососевих ділять на І та II сорти.
Ікра І сорту повинна бути від одного виду риб, однорідного кольору, з цілими, чистими ікринками, які легко відокремлюються одна від одної, без плівок і згустків крові, без ознак псування. Допускається незначна кількість потрісканих ікринок, присмак гіркоти і гостроти. Вміст солі — 4-6 %.
В ікрі II сорту допускається неоднорідний колір, наявність плівок і потріска-них ікринок, присмак гіркоти і гостроти, зерниста структура зберігається. Вміст солі — 4-7 % (для бочкової — до 8 %).
Ястичну ікру готують із цілих недозрілих ястиків. Упаковують цю ікру в бочки по 30-40 л. На сорти ікру не ділять. Вміст солі, %: при мокрому солінні — 7-10, при сухому — 13-20.
Ікра інших риб. Одержують її з вобли, сазана, щуки, тарані, судака, окуня, минтая та інших риб. Ікру цих видів риб готують пробойною і на сорти не ділять. Ікра повинна мати однорідне забарвлення, від одного виду риб, смак і запах — приємні, без сторонніх присмаків і запахів. Консистенція м'яка. Допускається легка гіркота, присмак намулу.
Натуральні консерви готують із високоякісної риби й печінки тріскових без попередньої теплової обробки з додаванням солі, а в консерви із жирної риби додають перець чорний, запашний і лавровий лист. У деякі консерви для пол-іпшення смаку додають рибні бульйони або заправи, які утворюють драглі. До цієї групи належать консерви у власному соку, в драглях, у бульйоні, різні види перших страв. їх використовують для закусок, салатів, перших і других страв.
Ковбасні вироби — це ковбаси (варені, фаршировані, напівкопчені, копчені, зарено-копчені та ін.), м'ясні хлібці, сальтисони, холодці, паштети промислового виробництва. Залежно від виду і сорту вони містять багато повноцінних білків (9,5-28,2 %), жири (13,5-47,8 %), мінеральні речовини (2,4-6,6 %). Кількість води у варених ковбасних виробах — 50-70 %, напівкопчених — 30-44,8, копчених — 23,3-27,6 %. Енергетична цінність 100 г продукту становить 170-492 ккал, або 711-2059 кДж. Ковбаси — це вироби з м'ясного фаршу в оболонці, які пройшли теплову об-робку і готові для вживання. В них зберігаються вітаміни В,, В2 і мінеральні речо-вини, їх вигляд і пряний тонкий аромат збуджують апетит. Більшість ковбас дуже поживна, оскільки приготовлена з м'яса з додаванням висококалорійних продуктів (яйця, сало шпик, крохмаль тощо). Варені ковбаси поділяють на вищий, І і II сорти. До ковбас вищого сорту належать Любительська, Столична, Білоруська, Краснодарська, Молочна, Док-торська, Російська, Естонська та ін.; до І — Окрема, Свиняча, Звичайна, Столова та ін.; до II — інші. Напівкопчені ковбаси бувають вищого сорту — Полтавська, Краківська, Таллін-ська, Українська смажена, Мисливські ковбаски, І — Українська, Одеська, Сви-няча, Мінська; II — Польська, Семипалатинська, Бараняча та ін.; III сорту — Особлива, з субпродуктів. Сирокопчені ковбаси виробляють вищого сорту — Сервелат, Невська, Яловича, Свиняча; І сорту — Любительська. Варенокопчені ковбаси бувають вищого сорту — Делікатесна, Яловича, Сервелат; І — Ростовська, Бараняча, Любительська. М'ясні хлібці — це запечений у формах м'ясний фарш. їх виготовляють вищого сорту — Любительський; І — Яловичий, Окремий; II сорту — Чайний. Сальтисони готують з попередньо зварених м'яса і субпродуктів, які поміща-ють в оболонку, варять, пресують і охолоджують. За формою вони плоскі або округлі, на розрізі видно шматочки фаршу, між якими знаходиться застиглий бульйон. Вони бувають вищого сорту — Російський, Червоний; І — Білий; II сорту — Головний, Червоний; III — Сірий сальтисон і рулет із шлунків, Асорті. Якість ковбас слід визначати за зовнішнім виглядом, видом фаршу на розрізі батона, консистенцією фаршу, запахом, кольором, смаком, вмістом кухонної солі, вологи, крохмалю і нітратів. Свіжі ковбаси повинні мати суху міцну оболонку, яка щільно прилягає до фар-шу, без наявності нальоту плісняви на поверхні. Фарш сирокопчених ковбас і м'яс-них хлібців на розрізі рожевий і світло-рожевий, однорідний, рівномірно пере-мішаний. Напівкопчені та варенокопчені ковбаси повинні мати пружну консис-тенцію, а сирокопчені — щільну. Фарш без пустот, сірих плям, рівномірно переміша-ний, містить у напівкопчених ковбасах (крім сала шпик) шматочки напівжирної свинини і жирної яловичини, у фарші сирокопчених і варенокопчених — шматоч-ки грудинки і яловичий жир. Смак і запах приємні, злегка гострі, смак у міру солоний, з вираженим ароматом копчення і прянощів, з легким запахом часнику. Не дозволяється приймати ковбаси, які мають забруднену оболонку, наплив фаршу над оболонкою, пухкий фарш, сірі плями і великі пустоти, кислуватий, затхлий запах, жовтий колір шпику. Зберігають варені ковбаси в оболонці діаметром понад 80 мм і м'ясні хлібці (викладені в один ряд) при температурі не нижче 0 і не вище 8 °С та відносній вологості повітря 75-85 %.
Термін зберігання варених ковбас і м'ясних хлібців І — II сортів — не більше 48 год з дня виготовлення.
Напівкопчені ковбаси зберігають у підвішеному стані при температурі 12-15 °С і відносній вологості повітря 75-78 % не більше 10 діб. Варенокопчені ковбаси за тих самих умов зберігають не більше 15 днів, сирокопчені — ЗО діб і більше. Для закусок і холодних страв ковбасу (варену і копчену) обтирають сухим рушником, видаляють обв'язки, надрізують шкіру, частину її знімають і нарізують на порції.
Зварений язик, не охолоджуючи, занурюють у холодну воду і обчищають від шкірки, потім охолоджують і нарізують на порції.
Птицю і дичину смажать до готовності, охолоджують, нарізують на порції.
Сир твердий— продукт високої харчової цінності, оскільки містить усі основні поживні речовини молока. Він є важливим джерелом солей кальцію і фосфору, тому його використовують у харчуванні хворих на туберкульоз і людей з переломами кісток. Сир містить вітаміни Вр В2, В|2, Н, Е, О, повноцінні білки (17-26 %), жири (10-32 %). Засвоюються сири організмом людини на 98-99 %. Енергетична цінність сирів висока (208-400 ккал, або 870-1674 кДж на 100 г). Сир збуджує апетит, тому його вживають як закуску перед їжею і рекомендують при недокрів'ї, захворюваннях шлунка, нирок, печінки.
Сири тверді виробляють з молока методом зсідання білків із наступною об-робкою і дозріванням згустка.
За способом зсідання білків молока сири поділяють на сичужні і кисломолочні. При виробництві сичужних сирів для зсідання молока використовують сичужний фермент, а при виробництві кисломолочних — молочнокислу закваску.
Залежно від консистенції, вмісту вологи і технології виробництва сири поді-ляють на тверді та м'які, а за жирністю — на 45 % і 50 %, рідше виробляють 20 % і 30 % сири. Крім сирів сичужних м'яких і твердих кисло-молочних випускають розсольні та плавлені
Тверді сичужні сири(містять 42-48 % води):
Голландський — круглий (2-2,5 кг і 0,4-0,5 кг), у вигляді бруска 5-6 кг і 1,5-2 кг. Ці сири мають чисті, добре виражені смак і запах з наявністю гостроти і легкої кислуватості. Тісто пластичне, злегка крихке на згині. Колір від білого до блідо-жовтого. Очка дрібні, округлої, злегка сплюснутої або кутової форми.
Степовий — виробляють у вигляді бруска з квадратною основою. Смак гострий, тісто злегка крихке на згині.
Швейцарський — має форму низького циліндра 50-100 кг. Кірочка міцна, злегка шершава, з сухим нальотом сірувато-білого кольору. Смак і аромат чисті, солодкуваті. Тісто пластичне. Колір від білого до жовтуватого. На розрізі — крупні очка круглої або овальної форми.
М'які сичужні сири(містять 46-60 % води):
Дорогобузький — має форму куба; Мединський — прямокут-ний брусок; Смоленський і Дорожній — форму низьких циліндрів. Кірочка цих сирів вкрита слизом від блідо-жовтого до жовто-червоного кольору. Смак гострий, аміачний. Перед використанням сири обчищають від слизу.
Рокфор — має форму низького циліндра, смак гостросолоний, перцевий. Консистенція ніжна, масляниста, злегка крихка. Колір від білого до жовтуватого з синьо-зеленою плісенню.
В Україні серед розсольник сирів поширені сулугуні й бринза, які мають великий попит у населення. Бринзу готують переважно з овечого молока (інколи до овечого молока додають також і коров'яче). Вона дозріває і зберігається в розсолі, тому має гостросолоний смак. Готують її різної жирності — 30, 40 і 45 %. Вологість коливається від 54 до 57 %, а вміст солі доходить до 6-8 %. Смак бринзи кисло-молочний, з легким запахом, властивим овечому молоку. Бринзу, яка довго лежала в розсолі, перед вживанням слід залити гарячою водою і залишити на 5-10 хв: вона стає не такою солоною і набуває ніжної, характерної для неї консистенції.
Плавлені сири— Янтар, Дружба, Літо, Шоколадний, Кавовий, Костромський. Не дозволяється приймати сири, які мають сторонні домішки і пошкоджені підкірочковою плісенню. Для холодних закусок сир твердий розрізають на великі шматки (прямокутної форми — уздовж, круглої — на сектори), зачищають зовнішню кірку і нарізують на порціонні шматочки завтовшки не більше 2 мм або натирають на тертці з великими отворами.
Коментарі
Дописати коментар