Тема: "СИСТЕМА КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ. КОМПЛЕКСНА ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА ДО ВИПУСКУ НОВОЇ ПРОДУКЦІЇ"
Довідковий матеріал:
http://feb.tsatu.edu.ua/ebook/mn/ov/page18.html
Завдання: ознайомитись з матеріалом та занотувати в зошити. Це останні години за цією дисципліною. Наступного разу потрібно буде здати
СИСТЕМА КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ – це сукупність методів і засобів контролю та регулювання компонентів зовнішнього середовища, що визначають рівень якості продукції на стадіях маркетингу, НДДКР та виробництва, а також технічного контролю на всіх стадіях виробничого процесу. Серед організаційних аспектів забезпечення контролю за виробництвом якісної продукції є організація технічного контролю на підприємстві.
ТЕХНІЧНИЙ КОНТРОЛЬ – це перевірка відповідності продукції або процесу, всіх виробничих умов та чинників, від яких залежить якість продукції, установленим техніко-технологічним вимогам до якості продукції на всіх стадіях її виготовлення. Мета технічного контролю якості на підприємстві полягає в забезпеченні випуску високоякісної і комплектної продукції згідно з чинними стандартами і технічними умовами. Для кожного об’єкта технічного контролю обирається вид технічного контролю, який найбільше відповідає виробничим умовам.
СЕРТИФІКАЦІЯ – це діяльність з підтвердження відповідності продукції установленим вимогам. Сертифікація представляє собою процедуру, за допомогою якої визнаний в установленому порядку (уповноважений) орган документально підтверджує відповідність продукції, систем управління якістю, систем управління довкіллям, систем управління охороною праці, персоналу, встановленим законодавством вимогам, що діють в Україні. Сертифікація здійснюється третьою, незалежною організацією (орган сертифікації). Першою стороною вважається виробник або постачальник, продавець, другою стороною – споживач або замовник.
ОРГАНИ СЕРТИФІКАЦІЇ – це органи, що здійснюють специфікацію і відповідають за її результати. Органи сертифікації обов’язково мають пройти акредитацію, тобто отримати офіційні повноваження на здійснення діяльності сертифікації.
ЗАЯВНИКИ – це підприємства, організації, громадяни, що звернулися з заявкою на проведення сертифікації конкретного типу (марки) продукції. Виходячи з вимог законів України «Про захист прав споживачів», «Про охорону праці», а також торгівельних інтересів нашої країни на міжнародному ринку, з 1993 р. сертифікацію продукції в Україні здійснюють у рамках вимог створеної державної системи сертифікації – УкрСЕПРО. За правилами УкрСЕПРО в Україні виконують взаємопов’язані види діяльності, такі як: сертифікація продукції (процесів, послуг), включаючи імпортну; сертифікація систем якості (засвідчення відповідності систем якості вимогам стандартів ДСТУ ISО 9000 та забезпечення впевненості в тому, що виробник може постійно випускати сертифіковану продукцію конкретного виду); атестація виробництва (офіційне підтвердження органом із сертифікації наявності необхідних умов виробництва продукції або виконання послуг, що сертифікувалися); акредитація випробувальних лабораторій (виробничих підрозділів, що безпосередньо проводять випробування, перевірку і зіставлення їхніх результатів); акредитація органів із сертифікації продукції; акредитація органів із сертифікації систем якості; атестація аудиторів за видами діяльності. Усі заходи, пов’язані зі стандартизацією і сертифікацією систем якості підприємств, дають змогу створювати конкурентоспроможне виробництво й ефективно реалізовувати конкурентоспроможну продукцію на основі організації тотального управління цими процесами.
Конкурентоспроможність продукції Принципово нові вимоги споживачів до якості визначають рівень конкурентоспроможності продукції, що випускається, від якого залежить стійкість позиції фірми на ринку, а також її фінансовий стан.
КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ представляє собою комплексну багатоаспектну характеристику продукції (товару), що визначає її переваги на ринку порівняно з аналогічними товарами – конкурентами як за ступенем відповідності конкретній потребі, так і за витратами на їх задоволення. Якість продукції є одним з основних факторів, що формують систему показників конкурентоспроможності продукції. Структура пріоритетів конкурентоспроможності продукції характеризується співвідношенням 4:3:2:1, в якому: на першому місці – якість продукції; на другому – вартість; на третьому – зниження витрат у сфері споживання продукції; на четвертому – якість сервісу продукції. Конкурентоспроможність продукції повніше розкривається через систему якісних та економічних показників. Якісні показники конкурентоспроможності характеризують властивості продукції, завдяки яким вона задовольняє конкретну потребу. Вони розподіляються на класифікаційні й оцінювальні. Оцінювальні показники поділяються на: регламентуючі (нормативні); порівняльні. Економічні показники конкурентоспроможності характеризують сумарні витрати споживачів на задоволення їх потреб даною продукцією. Вони складаються з витрат на придбання (ціна продажу) і витрат, пов’язаних з експлуатацією виробу: ремонт, технологічне обслуговування, запасні частини, енергоспоживання. У цілому загальна сума цих витрат виступає для споживача як ціна задоволення потреби (ціна споживання).
Оцінювання конкурентоспроможності продукції складається з наступних етапів: 1) вибір і аналіз ринку для реалізації продукції; 2) вивчення конкурентів з виробництва і реалізації аналогічної продукції; 3) вибір та обґрунтування найбільш конкурентоспроможної продукціїаналога як бази порівняння; 4) визначення необхідних груп параметрів, що підлягають оцінюванню; 5) установлення набору одиничних показників за відповідними групами параметрів; 6) вибір методик розрахунку, визначення та аналіз зведених показників за товарними групами; 7) розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності товару, що проектується; розроблення заходів з підвищення конкурентоспроможності продукції та її оптимізація з урахуванням витрат. Прогнозування конкурентоспроможності починається з двох груп показників – якісних та економічних, при цьому враховуються тільки ті, що становлять інтерес для споживачів.
КОМПЛЕКСНА ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА ДО ВИПУСКУ НОВОЇ ПРОДУКЦІЇ
1 Система створення та освоєння нової продукції
2 Науково-дослідна підготовка виробництва
3 Технічна підготовка виробництва
Система створення та освоєння нової продукції Створення нових видів продукції здійснюється в процесі підготовки виробництва, що відбувається поза рамками виробничого процесу. Завдання підготовки виробництва полягає в тому, щоб забезпечити необхідні умови для функціонування виробничого процесу.
ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА – це процес безпосереднього застосування праці колективу працівників з метою розробки й організації випуску нових видів продукції або модернізації виготовлених виробів. Процес підготовки виробництва представляє собою особливий вид діяльності, що поєднує вироблення науково-технічної інформації з її перетворенням на матеріальний об’єкт – нову продукцію.
НОВА ПРОДУКЦІЯ – це результат науково-технічних досягнень, що сприяє під час її виробництва і реалізації розвитку продуктивних сил, і задоволенню потреб суспільства в продукції вищої якості, ніж відомі раніше прототипи або аналоги. Процес підготовки виробництва за своєю структурою неоднорідний і складається з безлічі процесів з різним змістом. Класифікувати часткові процеси підготовки виробництва можна за видами і характером робіт, просторово-тимчасовою і функціональною ознаками, відношенням до об’єкта управління. Прискорення розвитку науково-технічного прогресу обумовлює необхідність удосконалення процесів створення й освоєння нової продукції. Вирішення цих завдань на підприємстві покликана забезпечити система створення й освоєння нової продукції (СОНП). Основними завданнями системи СОНП на підприємстві є: формування прогресивної технічної політики, спрямованої на створення найбільш досконалих видів продукції і технологічних процесів їх виготовлення; створення умов для високопродуктивної, ритмічної і рентабельної роботи підприємства; послідовне скорочення трудомісткості і вартості робіт зі створення й освоєння нової продукції при одночасному підвищенні їх якості.
ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ВИРОБУ представляє собою сукупність взаємопов’язаних процесів створення і послідовної зміни його стану від формування вихідних ринкових вимог до закінчення експлуатації або споживання. Життєвий цикл виробу охоплює такі етапи: 1) маркетинг, пошуки і вивчення ринку (необхідно встановити, яка продукція потрібна споживачу, якої якості та за якою ціною – МРК); 2) проектування і (або) розробка технічних вимог, розробка виробу (конструкторська підготовка виробництва – КПП, конструктор встановлює можливість виготовлення продукції, матеріали та орієнтовну ціну); 3) матеріально-технічне забезпечення (МТЗ); 4) підготовка та розробка виробничих процесів (технологічна підготовка виробництва – ТПВ); 5) виробництво (ВР); 6) контроль, проведення випробувань та обстеження (КВО); 7) упакування і збереження (УЗ); 8) реалізація та розподіл продукції (РРП); 9) монтаж і експлуатація (МІЕ); 10) технічна допомога в обслуговуванні (ОБС); 11) сервіс після продажу (СП); 12) утилізація після використання (УТ). Кожна стадія системи створення та освоєння нового виробу розподіляється на певні етапи межах його життєвого циклу, а етапи, у свою чергу, на окремі роботи.
КОМПЛЕКСНА ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА – це сукупність взаємопов’язаних маркетингових і наукових досліджень, технічних, технологічних і організаційних рішень, спрямованих на пошук шляхом досліджень нових можливостей задовольнити потреби споживачів у конкретних видах продукції чи наданні існуючим необхідних функціональних властивостей; створення нових, модернізацію діючих конструкцій техніки, споживчих властивостей товарів, технологічних процесів, методів організації й управління виробництвом, включаючи стадії експлуатації та утилізації цих виробів; забезпечення конкурентоспроможності нової продукції. Комплексну підготовку виробництва до випуску нової продукції слід розглядати з позиції системного підходу. Системний підхід завдяки взаємодії частин або елементів, які входять в комплекс, забезпечує посилення його функції, спрямованої на досягнення поставленої мети і отримання ефекту. Система комплексної підготовки виробництва охоплює певні стадії життєвого циклу нового виробу, такі як: 1) науково-дослідні роботи (НДР); 2) дослідно-конструкторські роботи (ДКР); 3) конструкторська підготовка виробництва (КПВ); 4) технологічна підготовка виробництва (ТПВ); 5) організаційна підготовка виробництва (ОПВ); 6) освоєння нового виробу в промисловому виробництві (ОСВ). Перші дві стадії НДР і ДКР утворюють підсистему науково-дослідної підготовки виробництва. КПП, ТПП і ОПП, у свою чергу, складають підсистему технічної підготовки виробництва.
Науково-дослідна підготовка виробництва Підсистема науково-дослідної підготовки виробництва до випуску нової продукції охоплює роботи з: комплексного дослідження ринку, покупців і конкурентів; вивчення зарубіжної патентної інформації; пошуку ідеї (задуму) нового товару; комерційного аналізу, оцінки і відбору ідей; розроблення концепції товару ринкової новизни і визначення його конкурентоспроможності; створення передових, досконалих, спрощених конструкцій виробів; завоювання частки ринку. Організація виконання цієї фази підготовки виробництва на підприємстві покладається на службу маркетингу. Науково-дослідні та дослідноконструкторські роботи відносно конкретної продукції можуть виконуватися відповідними науково-дослідними підрозділами підприємства або спеціалізованими науково-технічними організаціями.
НАУКОВО-ДОСЛІДНІ РОБОТИ – це комплекс досліджень, що проводиться з метою отримання нових знань, обґрунтованих вихідних даних, пошуку нових ідей, принципів, методів та шляхів створення нової або модернізації продукції, що випускається. Подальше практичне втілення результатів науково-дослідних робіт здійснюється шляхом проведення дослідно-конструкторських робіт. Дослідно-конструкторська робота може виконуватися без попередньої науково-дослідної роботи (ДКР) за окремим технічним завданням замовника.
ДОСЛІДНО-КОНСТРУКТОРСЬКІ РОБОТИ – це сукупність взаємопов’язаних процесів зі створення нових або модернізації діючих конструкцій виробів згідно з установленими вимогами замовників, виготовлення та випробування їх дослідних або головних зразків. Дослідно-конструкторська робота вважається завершеною після оформлення акту комісією замовника, який підписується після випробування виробу, і рекомендацій до освоєння у виробництві.
Технічна підготовка виробництва Підсистема технічної підготовки виробництва охоплює сукупність процесів проектно-технічного, технологічного та організаційного характеру, спрямованих на розроблення конструкторської документації та освоєння виробництвом нових видів конкурентоспроможної продукції.
КОНСТРУКТОРСЬКА ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА – це створення комплекту креслень для виготовлення і випробування макетів, дослідних зразків (дослідної партії), настановної серії та документації для серійного і масового виготовлення нових виробів з використанням результатів прикладних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Завданнями конструкторської (проектно-конструкторської) підготовки є створення комплекту конструкторської документації (креслень), що необхідна для виготовлення та експлуатації продукції, а також забезпечення конструкторської готовності підприємства до випуску нового або модернізованого виробу. Проектування нового виробу відповідно до єдиної системи конструкторської документації (ЄСКД) здійснюється в кілька етапів: 1) складання технічного завдання; 2) розрахунок технічної пропозиції; 3) розроблення ескізного проекту; 4) розроблення технічного проекту; 5) підготовка робочої конструкторської документації (дослідного зразка, дослідної партії, установлюваної серії, стійкого масового виробництва). У процесі проектування нового виробу йому надаються певні властивості, які характеризуються якісними показниками функціонального призначення та виготовлення, такими як: технічний рівень виробу; патентна спроможність; патентна чистота; ергономічність; естетичність; конструктивна спадкоємність; технологічна спадкоємність; уніфікація; стандартизація. До конструкції нового виробу пред’являються певні вимоги: конструкторські; економічні; експлуатаційні; організаційно-виробничі. До складу технічної підготовки виробництва до випуску нової продукції належить технологічна підготовка виробництва.
ТЕХНОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА – це комплекс робіт зі створення та вдосконалення технологічних процесів виготовлення продукції, документального їх оформлення, проектування та виготовлення необхідного технологічного оснащення, планування розташування устаткування та виробничих підрозділів, екологічного моніторингу параметрів спроектованих виробів та процесів. Технологічна підготовка виробництва представляє собою сукупність взаємопов’язаних процесів, що забезпечують технологічну готовність підприємства до випуску виробів заданого рівня якості при встановлених термінах, обсягах випуску та витратах.
ТЕХНОЛОГІЧНА ГОТОВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА – це наявність на підприємстві повного комплекту конструкторської і технологічної документації, устаткування та його оптимальних планувань, засобів технологічного оснащення й системи організації процесів виготовлення нової продукції. Комплексна підготовка виробництва до випуску нової продукції повинна включати питання, пов’язані з екологічною підготовкою виробництва.
ЕКОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА – це комплекс техніко-технологічних та організаційно-економічних заходів, які здійснюються з метою відвернення, зменшення чи усунення шкідливого впливу на навколишнє середовище й здоров’я людей об’єктів, що проектуються, в процесі їх експлуатації та самого виробництва. Значне місце в комплексній підготовці виробництва до випуску нової продукції займає організаційна підготовка виробництва.
ОРГАНІЗАЦІЙНА ПІДГОТОВКА ВИРОБНИЦТВА – це сукупність взаємопов’язаних організаційно-економічних та соціально-психологічних процесів на всіх стадіях та етапах комплексної підготовки виробництва, що забезпечують готовність підприємства до створення та освоєння необхідного обсягу продукції заданого рівня якості в установлені терміни з найменшими витратами. У результаті розроблення конструкторсько-технологічної документації, випробувань дослідних зразків, виготовлення технологічного оснащення та нестандартного обладнання, перепланувань виробничих дільниць створюються передумови для організації стабільного випуску нового виробу. У системі комплексної підготовки виробництва освоєння нової продукції є завершальною стадією.
ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ПРОЕКТУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ СИСТЕМ
1 Сутність організаційного проектування
2 Організаційний проект і його структура
3 Методи організаційного проектування та фактори підвищення його ефективності
Сутність організаційного проектування Науково-технічний прогрес обумовлює розвиток нових комплексних форм організації виробництва. Їх впровадження повинно здійснюватися цілеспрямовано шляхом організаційного проектування виробничих систем.
ОРГАНІЗАЦІЙНЕ ПРОЕКТУВАННЯ – це комплекс робіт, пов’язаних з розробкою технічної, організаційної і планово-економічної документації, на основі якої формується і забезпечується функціонування виробничих систем. Головна мета організаційного проектування полягає в побудові раціональних схем поєднання в просторі і часі всіх складових виробничого процесу – праці, предметів праці і засобів праці – у заданих виробничих умовах із найкращими техніко-економічними показниками вирішення завдань, поставлених перед системою, що проектується. Цілі організаційного проектування полягають у забезпеченні виробництв, що проектується, максимально можливої ефективності на стадії його експлуатації, використовуючи для цього засоби організації. Реалізація мети організаційного проектування потребує вирішення комплексу проектних завдань організації виробництва, праці та управління, що спрямовані на надання виробництву сукупності властивостей, які зумовлені вимогами зовнішнього середовища. При цьому використовується блочноієрархічний підхід до структурування виробничих систем у функціональному аспекті, виходячи з вимог ринку, як показано на рисунку . Необхідність організаційного проектування обумовлюється рядом важливих обставин. Серед них можна виділити такі: прискорення освоєння нових і поліпшення використання діючих виробничих потужностей підприємств; стрімке зростання інноваційної динаміки в суспільстві та її визначальне значення в сучасних умовах господарювання; створення сучасного, організованого виробництва високої виробничої і соціальної культури; вибір економічно оправданого варіанту організації виробництва нових виробів на конкретно взятому підприємстві.
ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ПРОЕКТ – це завершена розробка, представлена повним комплектом документації на нову або реконструйовану (модернізовану) виробничу систему, в якій висвітлені в необхідному обсязі принципові рішення, пов’язані з її виробничою діяльністю. Залежно від розмірів підприємства, масштабу та типу виробництва, номенклатури та асортименту продукції, термінів освоєння виробничих потужностей, життєвого циклу виробів, що виготовляються, та ринкової ситуації організаційне проектування в загальному вигляді може проходити такі етапи: 1) передпроектна підготовка; 2) технічний проект; 3) робочий проект; 4) освоєння (впровадження) проекту та коригування за його результатами. Прийняті на кожному етапі проектування організаційні рішення підлягають обов’язковому узгодженню і взаємозв’язку з проектними рішеннями, прийнятими паралельно в рамках інших розділів організаційного і комплексного проектів. Стадії (етапи) організаційного проектування цілком узгоджуються зі стадіями (етапами) комплексного проектування, що установлені відповідними нормативними матеріалами. Результати організаційного проектування, що призначені для використання в процесі експлуатації виробничих систем, формалізуються у комплекти організаційно-планової та техніко–економічної документації, яка об’єднує текстову, табличну і графічну частини. Тобто, завершальним моментом в процесі організаційного проектування є розробка проекту, в якому подається повний комплект документації на відповідну виробничу систему. У основних структурних розділах організаційного проекту організації виробництва на підприємстві містяться: зведені дані, які дають загальносистемну характеристику підприємства; організаційні рішення, які стосуються формулювання функціональних підсистем: організація підготовки виробництва, організація виробничих процесів, організація виробничої інфраструктури, організація матеріального забезпечення виробництва, організація маркетингу і збуту продукції; організаційні рішення, які стосуються елементів виробничого прогресу: організації праці, предметів праці і знарядь праці; рішення щодо налагодження економічних відносин в процесі виробництва; організаційні проекти підрозділів об’єднань і підприємств: філіалів, цехів, дільниць, бригад; безперервне комплексне узгодження організації виробництва. Побудова організаційного проекту як системи проектних рішень здійснюється на принципах: цільової спрямованості; поступовості; нарощування; безперервності; інтегрованості; паралельності; модульності; багатоваріантності; оптимальності.
Методи організаційного проектування та фактори підвищення його ефективності Організаційне проектування виробничої системи здійснюється протягом всього періоду її функціонування, тобто, охоплює весь життєвий цикл існування підприємства. Підпорядковуючись загальним правилам організаційного проектування, кожний із циклів, маючи своє значення параметрів, які характеризують саме цей цикл, може мати і свої специфічні правила, методично-технічні прийоми проектування. Створення комплексних організаційних проектів потребує використання різних методів їх проектування. Наприклад, при індивідуальному проектуванні, де максимально враховуються особливості діяльності підприємства, застосовується оригінальний метод. У ринкових умовах він набув широкого розповсюдження в зв’язку з ресурсними чинниками та бажаннями замовників. За типовим методом значно скорочується час на проектування, завдяки використанню модульного способу (типових компонентів), коли декомпозиція системи здійснюється на рівні організаційного модуля, що є локальною частиною системи або підсистеми. Після того, як організаційні модулі відокремлені, для кожного з них приймається особливе проектне рішення. Проект системи компонується з одиничних рішень. У результаті формується індивідуальний проект з типовими елементами у вигляді організаційних модулів. У сучасній практиці набуває поширення система автоматизованого проектування, як найбільш прогресивний метод та ефективний засіб методичної підтримки завдань промислового інжинірингу з включенням його в структуру функцій відповідних підрозділів апарату управління підприємством (фірмою). В основу автоматизованого організаційного проектування покладено модульний спосіб, який передбачає побудову і підтримання в адекватному стані деякої глобальної моделі організації виробництва та автоматизоване створення відповідного проекту організації виробництва, що враховує характеристики конкретного об’єкта. Водночас обов’язковим є машинне документування проектних робіт. Моделювання здійснюється за допомогою математичних моделей виробничих систем, що дає змогу в тій або іншій формі визначати параметри об’єкта або сукупність взаємодіючих чинників, що його характеризують, з метою отримання нової інформації про об’єкт, виявити сутність явищ, отримати знання про взаємозв’язки його складових елементів. У теорії та практиці вітчизняних і зарубіжних підприємств використовують також інші методи організаційного проектування, такі як: бенчмаркінг; параметричне проектування; реінжиніринг. На етапі планомірного зростання виробництва відбувається формування виробничої системи серійного і масового виробництва, формується відповідна технологія, система машин, система кадрів, виробнича структура, спеціалізація, площі, структура управління. Елементи методу параметричного проектування виробничої системи Концепція реінжинірингу сформована американськими фахівцями з менеджменту М. Хаммером і Дж.Чампі, згідно із якою і господарський реінжиніринг – це фундаментальне переосмислення і радикальне
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ТЕХНІЧНИЙ РІВЕНЬ ВИРОБНИЧОЇ СИСТЕМИ перепроектування підприємства та йот найважливіших процесів. Результатом є різке (на порядок вище) поліпшення найважливіших кількісно вимірювальних показників витрат, якості, обслуговування і строків, тобто має відбутися глибинна реорганізація підприємства по всьому ланцюгу створення вартості. Проекте оформлення результатів кожного методу доцільно здійснювати у виді бізнес-плану, особливість якого полягає в його системному узгоджені продукту, технології, організації та фінансів. Розробка бізнес плану починається з блоку проектування продукту, далі проектується блок виробничої системи, що дозволяє досить точно визначити собівартість продукції, блок календарного планування і управління проектом на основі сіткової моделі. Проектування виробничої системи закінчується блоком моделювання (виявлення, оцінки і керування) ризиками та вибором методів оптимізації. Раціональна організація виробництва є важливим засобом досягнення конкурентно-бажаних результатів при мінімальних затратах ресурсів. Використання прогресивних і ефективно-сучасних організаційних форм та методів дозволить підприємствам за короткий час забезпечити ринок конкурентоспроможною продукцією завдяки тому, що реалізація заходів організаційного характеру також сприяє зниженню собівартості продукції, підприємства зможуть залучити необхідні засоби для свого подальшого розвитку і реалізації інноваційної політики. Організаційне удосконалення виробництва, є невід’ємним і об’єктивно неминучим інструментом підвищення його ефективності в динамічних умовах ринкової конкуренції. З огляду на зазначене доцільно в контексті організаційного проектування проводити оцінку організаційних факторів підвищення ефективності виробництва.
ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФАКТОРИ – це фактори, вплив яких спричиняє зміни в організації виробництва (умовах, обставинах), які сприяють підвищенню його ефективності. В якості класифікаційних ознак організаційних факторів виділяють, насамперед: зв’язок із основними факторами виробничого процесу; рівень кооперування праці; сукупність стадій процесу відтворення; комплексні фактори, що відображають взаємозв’язок із всією функціональною системою організації виробництва; ступінь реалізованості факторів. На основі виділених факторів і оцінки ступеня їх впливу на виробництво розлюбляють систему заходів організаційного характеру щодо підвищення його ефективності. При цьому необхідно виділяти джерела ефективності, які є різні і незалежні один від одного, але їхня сукупність дасть відчутний економічний результат.
Коментарі
Дописати коментар